Книга, прочитана в рамках гри "Чотири сезони" на livelib.ru.
Я люблю читати дитячі книжки. У них завжди дуже легка мова, цікавий сюжет та багато-багато посмішок. Такий собі відпочинок від важкої навчальної літератури. Якраз через навчання у мене зовсім не було часу на читання, але твір норвезької письменниці Марії Парр, я читала, точніше поглинала, прямо на лекціях.
Книжечка маленька та дуже легка - це стосується і змісту, і зовнішнього вигляду. Вона розповідає нам про пригоди двох друзів - Лєни і Теобальда Родріка, або Тілле, як називали хлопчика всі навколо - котрі живуть на острові під назвою Тріски-Матильди.
Кожен розділ - це одна історія, одна пригода. Лєна - дівчинка, яку виховувала мама. Вона не знає, що таке страх, завжди може дати здачі, ніколи не сидить на місці, а в її голові постійно народжуються найбожевільніші ідеї. Тілле - хлопчик з багатодітної сім'ї, котрий дуже цінує дружбу з Лєною і мріє про те, щоб вона назвала його "найкращим другом". Він значно спокійніший, ніж його подруга-сусідка, але підтримає будь-яку її ідею. Важливими героями історії були також Баба-тітка і Дід.
Я постійно посміхалася коли читала. Мені дуже сподобалися діти, і те як буквально вони сприймають світ навколо себе. Якщо Ной побудував ковчег і зібрав там усіх тварин, вони неодмінно повинні це повторити. Взяти катер дядька Тора, і привести туди всіх тварин яких вдасться знайти. А ще, потрібно змінити назву, адже "всі знають, що катер - це такий човен. А ковчег - це незрозуміло що." Та звичайно не обійтися без дідуся, котрий завжди "прикриє", підтримає у важливій справі, а іноді і допоможе трішки порушити правила.
Дуже сподобалась дружба головних героїв і те як вони стояли один за одного. Завжди разом, в будь-якій справі. Ідейним натхненником більшості пригод була Лєна, але Тілле ніколи не відставав. Як то кажуть "і у вогонь і у воду", в прямому сенсі :)
Тріски-Матильди це такий маленький світ, де відбувається стільки всього цікавого. Тут і свята в сімейному колі, і порятунок тварин, і катання в ящику мотоцикла, і війни з фашистами і звичайно найсмачніші вафлі Баби-тітки. Я відчула себе дитиною, коли читала "Вафельне серце". Щиро раділа, а іноді сумувала. Книжка тепер в улюблених!
P.S. Після прочитання мені страшенно захотілося з'їсти вафель.
0 коментарі:
Дописати коментар