О.Генрі, "Нація" або про те як я полюбила оповідання

    Скільки себе пам'ятаю,  я надавала перевагу більш розгорнутим творам: щонайменше 100 сторінок. Не знаю звідки це взялося, проте підсвідомо я завжди вважала новели, оповідання і інші літературні ґатунки меншого об'єму за щось не варте уваги. Ще раз - я не знаю звідки це. Моє  ближче і більш свідоме знайомство з подібними творами почалось випадково. Я наштовхнулась на Літній Грім С.Кінга і від нічого робити прочитала цю історію. Вражена не була, але мені сподобалось. Твір дуже короткий, проте має всі необхідні складові для приємного читання. 

     Вже після Солодкої Дарусі М.Матіос, я зацікавилась творчістю письменниці і почала читати Націю. Те, що це збірка коротких історій, мене дещо збентежило, але, маючи за собою твори Матіос, я не покинула. Ближче до середини я настільки прониклась, що почала шукати в мережі різні оповідання і новели і - о нарешті - знайшла Чотири мільйони О.Генрі. Того О.Генрі, якого ми проходили  бодай же в 8 класі. І, як то кажуть, понеслась.

      Виявляється "доросла" я до Дарів волхвів, Вождя червоношкірих і інших не менш затягуючих коротких історій тільки тепер. Тоді це було не цікаво. Тоді все сприймалось по-іншому і на обов'язкову літературу я дивилась з гори, без будь якого зацікавлення. Не знаю хто складає шкільну програму, але її характеризує лише одне окреслення - обов'язкова. Звісно це необхідна складова освіти, всі твори добрані за віком та змістом і все таке. Проте багато хто починає усвідомлювати цінність класичної літератури, як світової, так української, згодом, може вже після школи, а хтось  - не усвідомить ніколи.

      Це дуже приємне відчуття вникати в те, що несе велике смислове навантаження і цінність. Більше того - розуміти це. 

"Солодка Даруся" Марія Матіос

      Обережно, спойлери!

   Бувають автори, котрих після першого ж прочитаного твору записуєш до улюблених. Матіос поцілила, але як довго я опиралась. 

        Вкотре впевнилась, що за книжку потрібно братись, не проглядаючи жодних анотацій, рецензій і НЕ ПЕРЕГЛЯДАЮЧИ ТИЗЕРУ ДО ФІЛЬМУ. Подивилась - і все, бажання читати зникло. Ні, тизер чудовий, просто так завжди складається, що я починаю чогось конкретного від книжки чекати, уявляю як розвиватимуться події і мені здається, що буде вже не цікаво. 

       Солодка Даруся - це щось таке, чого досі читати мені не доводилось. Порівнюючи з іншими прочитаними творами українською, хочу зауважити, що мова тут якась особлива, зовсім не схожа на українську В.Лиса, наприклад, і по-своєму прекрасна. ЇЇ можна впізнати читаючи  Націю, та про інші твори Матіос буде окремий пост.

   Я навіть не знаю, що в цій історії мені сподобалось більше, чи цікавий сюжет, чи герої чи атмосфера. Читаючи нові твори, починаю розуміти, що ціную в літературі найбільше. Можливо це якась містичність подій (головний біль Дарусі і спосіб його лікування), або трагічність сюжету (тут цього було достатньо), або ще щось. Щасливий кінець і все хороше я ціную в книжках не менше, просто якщо буде забагато добра, то твір перетвориться на казку. В житті так не буває. 

     Окремою темою для мене стало відношення селян до Дарусі. Вона німа, вона божевільна, вона "солодка"(скажу чесно, спочатку подумала, що в цьому окреслені є якийсь інтимний підтекст, проте нічого такого це слово не несе..усе набагато трагічніше).

- За що ви ме­не би­ли, та­ту? - за­пи­та­ла Да­ру­ся уве­чері, ко­ли очі ви­сох­ли від сліз, а гу­зи­чи­на пе­рес­та­ла пек­ти. -Усі ка­жуть, що Па­рас­ка дур­на. А ми із Слав­ком не ка­за­ли, лиш по­ка­зу­ва­ли, що во­на сла­ба на го­ло­ву.    

 - Слабі на го­ло­ву - то Божі лю­ди. - Ото і все, що ска­зав тоді та­то.    

 - А ми що, не всі Божі? - роз­ча­ро­ва­но за­пи­та­ла Да­ру­ся. - Ма­ма та­кож ча­сом бу­ває сла­ба на го­ло­ву, але ви, та­ту, ніко­ли не ка­за­ли, що ма­ма - Бо­жа лю­ди­на.

(Джерело: тут)

Чомусь якщо людина мовчить, або, нікому не шкодячи і не заважаючи, робить свої справи, навіть ті які інші не роблять - її відразу охрещують божевільною. Це людська натура нам підказує, що все від нас відмінне - хворе, ненормальне. Проте дуже часто, той хто мовчить має вдвічі більше розуму і мудрості, ніж той хто без упину говорить.
       Не знаю що ще додати, щоб не змарнувати враження тим, хто Солодкої Дарусі ще не читав, але проглянув мій відгук. Це справжня українська література, яку хочеться читати, до якої хочеться повертатися, про яку хочеться говорити.