Часом важко поставити книжці якусь оцінку. Поміж сірих сутінків стала для мене проблемою в цьому сенсі, бо враження залишила надто неоднозначні.
Через неуважність, читаючи анотацію(нічого не вчуся), я чомусь подумала, що це якісь автентичні спогади, записані автором. Окупація була, депортація була, звірства були, проте не було головних героїв як і самої історії. Кілька реальних постатей, все решта - фікція. Проблема в тому, що все, що мені доводилось читати про війну, концтабори, повстання і депортації було спогадами справжніх людей. Медальйони Налковської, Бабин Яр Кузнєцова, Zdążyć przed Panem Bogiem Краль та ін. Я вірила кожному слову, і знала що все відбувалось насправді. Рута Шепетіс розповідає про те, що було насправді, але я їй не повірила б, якби не знала історії.
Деяку вину можу покласти на переклад, бо склалося враження ніби перекладали не з мови оригіналу, а з російської. Опечаток у виданні безліч: "Мене просто дрівець треба", пропущені крапки та букви і т.д.
Злочини НКВД, нелюдські умови і смерть на кожному кроці - все достовірно. Проте родина головних героїв, їхні стосунки і часом поведінка були вигадані і якісь несправжні. Я не могла позбутися цього відчуття на протязі всієї книги.
Тепер до плюсів. Досить легка мова, і невеликий об'єм дозволили прочитати Поміж сірих сутінків за один вечір. Незважаючи на уваги щодо достовірності, відірватись було важко, бо кортіло дізнатись що буде далі і чим все закінчиться. Роман не позбавлений оптимізму, бо герої весь час один одному допомагали, і навіть найгірші, здавалося б, вороги приходили на поміч. Скоріше за все авторка хотіла показати своїх земляків з якнайкращого боку, тому додала їм трохи героїзму. В реальності ж все значно приземленіше, кожен був, є і буде сам за себе. Проте більішсть людства ще не впала так низько, щоб полишити іншу людину в біді і будемо сподіватись - не впаде.
Сподобалось те, що головна героїня малювала. Це мене надихнуло і додало історії якоїсь піднесеності. А факт, що у результаті депортації і примусового ув'язнення у Сибіру, загинуло і втратило найкращі роки життя так багато видатних, талановитих особистостей, страшенно засмучує і змушує відчувати до кривдників ненависть. Адже постраждали не тільки литовці.
Я ненавиділа їх - і Радянський Союз, і НКВД. Я посіяла в серці зерно ненависті.Я поклялася, що воно виросте в могутнє дерево і коріння його задушить їх усіх.
Безліч лишилось запитань. Оцінка середня, бо для мене книга слабенька. Але плюсів теж достатньо.
За обкладинку окремий плюс.
0 коментарі:
Дописати коментар