Скільки себе пам'ятаю, я надавала перевагу більш розгорнутим творам: щонайменше 100 сторінок. Не знаю звідки це взялося, проте підсвідомо я завжди вважала новели, оповідання і інші літературні ґатунки меншого об'єму за щось не варте уваги. Ще раз - я не знаю звідки це. Моє ближче і більш свідоме знайомство з подібними творами почалось випадково. Я наштовхнулась на Літній Грім С.Кінга і від нічого робити прочитала цю історію. Вражена не була, але мені сподобалось. Твір дуже короткий, проте має всі необхідні складові для приємного читання.
Вже після Солодкої Дарусі М.Матіос, я зацікавилась творчістю письменниці і почала читати Націю. Те, що це збірка коротких історій, мене дещо збентежило, але, маючи за собою твори Матіос, я не покинула. Ближче до середини я настільки прониклась, що почала шукати в мережі різні оповідання і новели і - о нарешті - знайшла Чотири мільйони О.Генрі. Того О.Генрі, якого ми проходили бодай же в 8 класі. І, як то кажуть, понеслась.
Виявляється "доросла" я до Дарів волхвів, Вождя червоношкірих і інших не менш затягуючих коротких історій тільки тепер. Тоді це було не цікаво. Тоді все сприймалось по-іншому і на обов'язкову літературу я дивилась з гори, без будь якого зацікавлення. Не знаю хто складає шкільну програму, але її характеризує лише одне окреслення - обов'язкова. Звісно це необхідна складова освіти, всі твори добрані за віком та змістом і все таке. Проте багато хто починає усвідомлювати цінність класичної літератури, як світової, так української, згодом, може вже після школи, а хтось - не усвідомить ніколи.
Це дуже приємне відчуття вникати в те, що несе велике смислове навантаження і цінність. Більше того - розуміти це.
0 коментарі:
Дописати коментар