Спойлери, як завжди.
Після довгої паузи вирішила нарешті написати кілька стрічок про останню прочитану книжку, бо вона дійсно варта уваги. Готична казка з елементами містики мене налякала більше ніж деякі жахи Кінга, як би абсурдно це не звучало. Обкладинка в книжки дуже красива. Коли я на неї дивилась - уявляла історію про якусь незвичайну дівчину і її пригоди. Виявилось, що про саму дівчинку там не так вже і багато.
Мова автора дуже легка і цікава. Мені сподобалось, що події відбуваються швидко і досить динамічно, без усяких нудних описів і філософічних відступів. Сюжет також тримає, бо відповіді на всі запитання можна отримати тільки наприкінці. Історія Марини була трохи передбачувана і досить сумна.
Як бралась читати, я, чесне слово, навіть не думала, що буде так страшно. Як я вже казала мене навіть Кінг ще налякати не зміг, а тут таке. Я бачила перед собою цих жахливих ляльок зі скрученими "пальцями" і порожніми очима, а найбільше мені запам'ятався момент коли Оскар, перебуваючи у будинку Марини і Германа, почув сморід, який їм з дівчиною довелось відчути напередодні в оранжереї, і побачив в саду статую, котрої перед цим не було. Варто прочитати, щоб зрозуміти про що я кажу, бо Сафону вдалось все описати як слід. Було до біса моторошно.
Я прочитала Марину в рамках гри "Чотири сезони" на livelib.ru, і цьому дуже рада, бо без магічного читацького пинка найближчим часом я б цього точно не зробила.
Дуже раджу до прочитання!Сторінок мало, а задоволення багато.
