Зауважила нещодавно, що мені катастрофічно на все не вистачає часу. Стільки треба зробити, а хочеться і книжку почитати і рецензію до неї написати. Тому вирішила, що буду відтепер читати лише цікаві книжки, бо нема сенсу пробувати заштовхати в себе щось силою. .
Знайомство з творчістю Кокотюхи я почала саме з Повного місяця тільки тому, що книжка в мене була в читалці. Я сама колись туди її завантажила, але не маю поняття коли. 
Сюжет роману непогано закручений і цікавий, лінії кожного героя поступово злились в одну, дуже природно і не натягнуто. Я часом помічаю якісь неточності і неспівпадіння в сюжетах книг, але тут претензій в мене ніяких не виникало, все добре продумано і зібрано докупи. Цікавість тримала мене до самого кінця і розв'язкою я була трохи здивована, якщо чесно. Трохи через те, що маю за собою певну кількість книжок з дуже несподіваною розв'язкою, а в Повному місяці аж такої несподіванки не було. Проте кінцівка вдала.
Десь на середині книги мою увагу почали привертати діалоги. З одного боку, короткі речення,трохи уривчасті, так як у житті,з іншого боку якась надмірна пафосність і закрученість промов, того самого Левченка наприклад. Прості люди так не говорять, більше того, мало який письменник чи оратор так говорить. Автор здається хотів додати піднесеності і мудрості українським людям того часу(бо таку пафосність я помітила тільки у їх мові), але вийшло аж занадто, на мою думку.
Жінки в романі мене в більшості дратували. Мови це теж стосується. Не знаю як у інших творах Кокотюхи, бо їх ще не читала, але тут мені здалось, що автор не до кінця розуміє природу жіночої поведінки і вчинків, проте не буду узагальнювати, бо люди всі різні. Не сподобалось мені те, що і Катерина і Лариса занадто самовпевнені, навіть дещо нахабні. Під час війни, мабуть, і не такою можна стати, але мені не вистачило в героїнях трохи жіночих емоцій.
Не зважаючи на дрібні уваги, враження хороші. Думаю в майбутньому цього автора читатиму неодноразово.
